Зраджена й зневажена роками і людьми,
Пуста, і вже давно нікому не цікава,
Стоїть вона, наче привид той за ворітьми,
В її шибах давно не блискає синява.
Короткий шлях до хати — безкінечність,
Сумне переплетіння простору і часу.
Його розплести — втрапить в потойбічність,
А не легенько відчинити простий засув.
На сірих її стінах -- пам’ять поколінь:
Жили в ній, любили, трудилися, вмирали.
Печать життя перипетій і їхній тлін,
Кинутих назавжди своїми і чужими.
Стара самотня хата стоїть за ворітьми,
І дивиться на світ приречено-тужливо.
Уміла б плакати-- умивалася б слізьми,
А так на щось чекає стійко й терпеливо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789033
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 25.04.2018
автор: Valentyna_S