Чом ти, вітре, гуляєш у полі,
Що шукаєш на долю свою?
Мав кохання велике на волі —
Розтрощив без вагань і жалю.
Та калина у білому цвіті
Уквітчала зізнання твоє,
Приховала в зеленому вітті,
Їй зозуля самітність кує.
Соловей заливається сміхом,
Розкричались журливо сичі.
Почуття, припорошені снігом, —
Вітровієві гострі мечі.
Горизонт нахиливсь у дозорі,
З неба скрапують сонце-меди.
Срібний місяць вколисує зорі,
Ніч мережить таємні сліди.
25/04/18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789053
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2018
автор: Lana P.