У той день навіть сонце і небо,-
Потонуло в печалі й журбі,
І болі усі, й жалі, і потреби,
Тамують ще люди і нині в собі...
З тих пір вже минуло 32 роки,-
Не стихла трагедії біль,
Й понині живе німий усім докір,
Й не зникає чуття тих болінь...
Про Чорнобиль і пишеться зболено,
Так же само,як і про війну,
І тяжко,хоча й розмірковано,
З хвилюванням і я ось пишу...
Про все,що було і згадувать важко,
Хоч там я ніколи й не була...
Та все відчувала й було,і є тяжко,
І тисне халатність й "імперія зла"...
Нежданно повстав тоді "мирний"наш атом,
І загнав у могили людей,
Хвороб він і болей добавив багато,-
Простих роботяг,й молодих,і дітей...
Чи Бог покарав людей за зухвалість,
За халатність до природи й землі,
За неувагу,безпечність й бездарність,
Створив кілометри у мертвій зоні...
І став враз Чорнобиль символом смерті,-
І людям, й тваринам, й землі...
За ті нерозважливі дії і впертість,-
Не чорнобильців, а тих хто "вгорі"...
Потрібна чорнобильцям й нині увага,
Мала ж допомога неварта й "гроша",
Винувата тодішня і нинішня влада,
Бо в неї давно очерствіла душа...
Чорнобиль,Чорнобиль- в тобі наші болі,
В бездарності влади, а ще й у війні...
Не маємо сили, не маємо волі,
Невже ми й потонем в чужому багні?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789137
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.04.2018
автор: геометрія