[i]До роковин Чорнобильської трагедії
[/i]
Біду нам поселили в ріднім домі,
тоді вже долинав невинних плач,
як атомний реактор на розломі
партійний будувать рішив діяч.
Під самим серцем Неньки-України,
серед лісів одвічних і озер
керманичі чужої батьківщини
ліпили міць гнилого СРСР.
І лихо не заставило чекати –
аварія, якийсь хлопок, пожар…
Чому ж у таємниці все тримати
партійні бонзи стали той кошмар?!
У бій послали юних в гімнастерках,
із захисту – один лиш протигаз.
Вони здолали той вогонь нестерпний,
але ж життя дається тільки раз…
Своїх дітей вивозили подалі,
а люд простий погнали на парад.
Загиблим потім тицьнули медалі
криваві ватажки країни Рад.
Чорнобиль – то трагедія народу,
завжди це пам’ятати треба всім!
Загроза Україні, її роду,
розрив ядра у триста Хіросім.
Ті хмари пилу піднялись до сонця
і впали потом хижої роси.
Смертельну небезпеку сіяв стронцій,
як відголос вселенської коси.
Тепер у зоні бродять звірі дикі,
донині Прип’ять пусткою стоїть,
а тиха смерть свої міняє лики,
збирає дань… Ні дня вона не спить!
Їх стільки полягло на тім покосі,
пролито ріки неутішних сліз!
Оговтатись не можемо і досі,
донині Україна – рижий ліс…
Хвала і честь всім, хто здолав цей жах,
їх імена нехай не будуть стерті.
Героїв подвиг хай живе в віках,
як оберіг від косовиці смерті.
28.04.2018
https://www.radiosvoboda.org/a/29280147.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789383
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 28.04.2018
автор: Олександр Мачула