Моє життя не заросло хащами
Й не загубилося в безодні днів.
Воно пройшло дорогами й стежками
Й тому тепер вартує добрих слів.
Я не берусь його ні величати,
Ані хвалити не буду також.
Але це моє й я повинен знати,
Що очорняти теж його не мож.
Бо ми самі своє життя творили
І кожний день у наших був руках.
Ми з ним свідомо по землі ходили,
А не літали в небесах, як птах.
А як провів ти день вчорашній,
То справа не загальна, а твоя.
Хтось відданий сім"ї був власній.
А хтось ловив у небі журавля.
У когось доля видалась щаслива
І все життя у радості пройшло.
А декому не раз була й прмхлива,
Тому і різного за роки принесла.
Хоч кажуть, що ти сам будуєш долю
Й сам вибираєш шлях свій у житті,
Але не раз й судьба поломить волю
І переверне плани всі твої.
Тому порада молодим, не зрілим, -
Ніколи не спішіть ви, друзі, в бій.
Порадьтесь з ветеранами, з умілим,
Тоді вже подвиг покажіть і свій.
- = - = - = -
Мені так часто сниться хата
І я у ній іще малий.
І молода рідненька мати,
І батько дужий, не старий.
І вся околиця і річка,
І навіть смирненький струмок,
Що протікав, як лента - стрічка,
І мій улюблений куток.
Де я сідав й дививсь на зорі
Й думками брів кудись в світи.
А солов"ї на всім просторі
Розвеселяли вечори.
По штреці стогнали обози,
Котрі везли кудись добро.
І їх тягнули паровози,
А не електрики тягло.
Те все таке близьке для серця,
Неначе вчора то було...
Я пробудивсь й на столик сперся
І глянув в нічку за віккно...
А там весна й квіти барвисті
Дадуть душі краплі тепла.
Й я, хоч живу у другім місці,
Та не зречусь свого села.
Воно буде зі мною жити
У серці мойому й в душі.
І в снах іще не раз водити
По рідній, батьківській землі.
- = - = - = -
Не хилю голову до долу.
Хоча живу у самоті.
Сідаю в вечері до столу
І пишу часто ще вірші.
Навколо небо надімною
І місяць й зорі в висоті.
А я в роках, та твердо стою,
Бо є родина й друзі всі.
І ще завжди є ручка й зошит,
Й думки, і радості земні.
Й ніхто не скаже мені - "досить!
Покинь писати ти вірші."
Та я й селом ходжу спокійний, -
І як товариш й як земляк.
Може не раз здаюся мрійний,
Але в Дашаві я свояк.
Бо копу років вже минуло,
Як я приїхав молодим.
Давно, давно усе те було,
Тепер стою уже старий.
Роки летять, як чудо-диво,
І не повернуться до нас.
Але в душі стає красиво,
Коли їх згадуєш не раз.
А як то добре, що є друзі,
Бо ми частенько в бесідах.
Їх є багато у окрузі
І майже всі в одних літах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789390
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2018
автор: Дашавський поет