[i]Я зацілована вчорашньою журбою,
Не прощена тобою до сих пір,
Душа повінчана ранковою грозою,
Не полетить до невідомих зір.
Твоя любов - як невідома сила,
Голубить, але знищує вбива,
З тобою вже не буду я щаслива,
Вже не потрібні нам пусті слова.
Та ти мене чомусь не відпускаєш,
Тримаєш в снах і у думках своїх,
Я знаю, ти мене іще кохаєш,
Бо нам любитись вічно- це не гріх.
Всі телефонні незабуті фрази,
І погляди заплаканих очей,
Усе мине, не швидко й не відразу,
У плин гарячих пристрасних ночей.
У чужих ліжках ми колись проснемся,
І все на відстані ми зрозумієм вмить.
Що ми в житті ніяк не розминемся,
І ця розлука нам пече й болить.
Залишим все: буденність і тривогу,
Не здійснені цілунки і слова,
Назустріч долі вирушим в дорогу,
І на шляху буятиме трава.
Ти відпусти - вуста сказать не сміють,
Ти не цілуй - але горять вуста,
Та мої очі, ще брехать не вміють,
Люби мене - та вибач, я не та.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789476
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.04.2018
автор: Інна Рубан-Оленіч