Горизонту нав'язлива тінь
Обіймала свідомість холодними пальцями днів
Поміж сотень морозних сплетінь,
Що в'їдалися гостро зубами кинджалами слів.
Я блукав... Озираючись, стій!...
Зупинись! Це міраж!... Що пустелею тягне до снів.
Лабіринти розтерзаних мрій
Розбивались ущент і додолу із неба, мов сніг,
Мимовільно, так легко в напій…
Панацея? Чи їдь? Вдалині догорали вогні
Хаотичних і мертвих надій...
Відпиваю фіал... Кадуцей мерехтить уві сні...
© Володимир Верста
Дата написання: 30.04.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789697
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.04.2018
автор: Володимир Верста