Рубаї

Чернетки  студента
1
По  крихітці  пісок  перетіка,
А  кожна  мить  протяжна,  мов  ріка.
Коли  б,  розбивши  цей  крихкий  годинник,
Спинити  час  могла  моя  рука!

2
Коли  б  не  бігли  струмені  хвилин,
Коли  б  років  тяжкий  спинився  плин,
Коли  б  учора  й  завтра  всі  настали
Сьогодні  –  чи  не  зник  би  смерті  тлін?

3
Кладу  тобі  долоні  на  чоло  –  
В  їх  прохолоду  потекло  тепло.  їхню
Я  чую  пульс  думок  твоїх  шалений,
Але  спокійний  погляд  через  скло.  

4
Минуле  і  майбутнє  –  все  збери
В  одну  споруду,  мов  деталі  гри.
Живи  в  цій  миті,  ні  про  що  не  думай.
Послухай  тишу,  сам  не  говори.  

5
Живуть  дерева  ці  своїм  життям,
І  їх  закони  невідомі  нам.
До  метушні  безладної  байдужі,
Поважні,  мов  споріднені  вікам.

6
Ти  не  йдеш  –  а  час  іде,
Митями  життя  пряде.
Поки  в  прядиві  чекань
Він,  заплутавшись,  впаде.  

7  
Нехай  створю  я  світ  новий  собі  –  
Знов  образ  цей  приходить  у  журбі.
І  в  дзеркалі  лице  я  пізнаю
Своє,  що  не  стрічалося  тобі.

8
На  кожний  спогад  час  намив  пласти.
І  де  ж  кордон  тут  можна  провести
Між  тим,  що  мало  буть  –  і  відбулося?
Як  тяжко  серцю  правду  всю  знести!

9  
Хай  творчості  без  праці  не  бува,
Хай  навіть  легкість  сила  здобува,
Але  краса,  що  Ти  даруєш  щедро  –  
Що  проти  неї  всі  мої  слова?

10
Щодня  ролей  з  десяток  різних  граю,
А  скільки  ще  в  запасі  я  їх  маю?
Це  правда,  світ  –  суцільне  лицедійство.
Під  масками  як  душу  відшукаю?

11
Чи  всяка  маска  –  для  очей  облуда?
Гудити  гру  я  все  ж  таки  не  буду.
Що  краще:  чи  зіграть  в  житті  людину,
Чи  жить  собі  свинею  серед  бруду?

12
Для  щирих  це  не  просто  гра  майстерна.
Усяка  роль  –  немов  душі  майстерня.
Хто  Гамлетом  побув  бодай  годину,
Того  в  житті  на  підлість  вже  не  зверне.
 
13
Погана  звичка  –  мірить  все  і  важить,
Мов  гирями,  вона  тебе  обтяжить.
Коли  ж  захочеш  скинуть  їх  додолу,
То  раптом  руки  метр  сталевий  зв’яже.

14
Чи  справді  сила  розуму  велична?
На  це  питання  відповідь  є  звична.
Та  не  лише  краса  в  ній,  а  й  руїна  –  
Тим  ще  страшніш,  що  точна  і  логічна.

15
Здоровий  глузд  повинен  знати  міру.
Обмежить  краще  все  ж  його,  не  віру.
Міняються  уявлення  з  роками,
Та  все    така  ж  луна  молитва  щира.

16
Не  прихили  до  букви  слух.  
Частина  –  розум,  ціле  –  дух.
Частина  може  зрушить  ціле,
Та  може  й  гальмувати  рух.    

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789769
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2018
автор: Надія Медведовська