Із сивиною роки обнялися
Її й його. Обом – за шістдесят.
Багато друзів в вирій подалися –
Вони ж іще плекають диво-сад.
А в нім – журби і щастя перевесла –
Усе зібралось у життєвий сніп:
Міцні морози і бурхливі весни,
І тихий зойк, і зоряні пісні,
І сивина, де слід не тільки долі –
То слід живої зрілої краси.
Її джерела досі невідомі,
Як і сльози – солоної роси.
Вони ж їх п’ють, розбавлені медами,
І розбивають келихи щораз
На щастя, щоби більше не ридали,
Шукаючи для себе щирих фраз.
10.03.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790398
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.05.2018
автор: Ганна Верес