А що залишається нам?
Надто виразне “дихай”.
Рев дикого прайду і ран агресивні краї.
І дихаєш… дихаєш… дихаєш! вперто і … рифи,
які розбивають
дощенту твої кораблі.
І спогадів тих
оксамитових сонячні згустки.
Оте, що пульсує й кипить капілярами скронь,
що стало прозорішим від найповнішої пустки.
І маки прозрінь,
що з твоїх проростають долонь
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790442
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2018
автор: гостя