Звучить надто болісно – «діти війни».
Слова ці, як долі зім’яті.
Війна, як відомо, це – від сатани.
А тут, виявляється, – мати.
Насіяла діток.
І що їм дала?
Яким молоком годувала
В колисках-окопах?
Якого тепла
Вділила з пожежного шалу?
Чим бавила?
Свистом снарядів і куль?
Як мати, і «мудро», і «тонко»
Про першу науку подбала таку –
Малим за буквар – похоронка.
І спинки завбачливо гнула тоді ж,
Щоб зручно вмостилась робота
Ота, що не тільки в літа молоді,
А й старші вмивала їх потом…
Ці діти сьогодні ще є поміж нас.
Сивенькі, а все-таки – діти.
Голодне сирітство у них не мина
І щастя прийдешнє не світить.
Як речі, покинуті серед багви, –
Заношені, ветхі і зайві…
Невже так ніколи і не всиновить
Дітей цих їм рідна держава?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790567
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2018
автор: Ніна Багата