Хіба троянди в’януть, никнуть,
Як не дозволено їх рвати?
Печалі Ваші згодом стихнуть--
Мінервам достеменно знати.
До мене Ви зійшли з Парнасу,
Владарки впертої уяви.
Чи, може, Вам я за прикрасу
Десь на шляху до лаврів слави?
Бажань земних й жагучих пломінь
Ви запаліть панянці іншій.
Про Вас залишу теплий спомин.
Про інше помовчімо ліпше.
Ні,не на Вас чекають очі,
Не Вам мій погляд ніжно - томний,
Не треба мріяти щоночі
Про поцілунки в брівок зломи.
Люблю не Вас, не гайте часу.
Я іншому віддала руку.
Ви лиш не зрадите Парнасу--
Я ж буду вірна чоловіку…
Йдеться про нерозділене кохання О.Пушкіна до доньки-красуні Софії Потоцької, також Софії. Почуття поета були настільки сильними, що він готовий був накласти на себе руки. Їй, своїй Діві, він присвятив низку творів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790611
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.05.2018
автор: Valentyna_S