У сусідній квартирі з живих баба Ліза
Та годинник, що цокає вдень і вночі.
Правда, інколи ще гомонить телевізор,
Але краще бабусі, коли він мовчить.
Бо увімкне, а там – то вбивають, то голі.
Менший гріх – як дивитись на світ крізь вікно.
Вийти в двір би самій, так нелагідна доля
На сторожі хворобу тримає давно.
Є сини. Десь далеко. Середній – поближче.
Немовлятами часто приходять у снах.
Обнімають…
А зараз до себе не кличуть…
Як побачить колись, мабуть, вже й не впізна.
Ні, не так. Прибуває середній постійно.
Раз на місяць. Та краще б не їздив і він,
Бо тримає завжди лиш одне в голові –
Не прогавити в неї получку пенсійну.
Тут же й спустить всі гроші…
Якби не сусіди –
Ті, що рідними завжди і є, і були…
А сини…
Що ж, всі троє, напевне, приїдуть.
Це вже потім.
Не в гості – квартиру ділить…
Обсіда бабу Лізу думок порохнява.
Між світів балансує життя на межі.
І здається весь час, ніби ложка іржава
Рештки світлих надій вишкрібає з душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790664
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2018
автор: Ніна Багата