У став пірнуло небо —
Вишукує скарби на дні.
Хоч змокло геть, та треба
Скоріш підняти їх з глибин.
Піднялась хвиля, язиком
Блакить зігнала з долу,
Та повен кошик крапель-зір
В пітьму розбіглись голу.
Моргають з неба до води:
--Як сміла ти одна
Сховать від світу всі скарби?
З тих пір вода сумна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790760
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 07.05.2018
автор: Valentyna_S