У полі маківки хитає вітер
і хилить трави до межі,
чиї були батьки і діти,
які лежать в сирій землі?
Чи похоронки приходили,
або загублені в боях?
На тій невидимій могилі
буяє висота зелених трав.
Над ними сяє синє небо,
зірками й місяцем зорить,
травою виросте і в полі
мак не один почервонить.
Земля усе запам’ятає,
хоч в неї ви давно пішли,
зорями світитесь із неба,
узяли небеса вас у світи.
Зорями яснієте у небі,
а мак червоний хай горить,
бо ви пішли у небеса далекі,
нас залишили в світі жить.
8.05.2018.
Картина із інтернету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790898
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.05.2018
автор: Светлана Борщ