Нам не маки в зелених полях червоніли,
Коли з димом тумани пливли.
Нам в лісах розпускались конвалії білі,
Біля наших землянок цвіли.
Ти від міст і палаючих сіл, Україно,
Нас покликала в гори Карпат.
У твою безнадійну, найгіршу годину
Я був твій, український солдат.
Ми топтали в походах конвалії білі
І вогнем їх палив кулемет,
А в затишшя стояв з них, між стін закоптілих,
У відстріляній гільзі букет.
Вони поряд росли з бойовими стежками
І як світлий супутник війни,
Вслід за димом розвіяним знову за нами
Своїм цвітом біліли вони.
В лісовій глушині, в Україні повсталій,
Час тривожний набатом дзвенів,
І лягали прощально дзвіночки конвалій
На могили батьків і синів.
Вже збігає мій час... І від наших землянок
Тільки ямки зарослі знайдуть.
А в травневих лісах, на тих самих полянах,
Білі квіти так само цвітуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790991
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2018
автор: Леонід Луговий