Їх мало лишилось, А деякі й нині,
Відходять у вічність,- Ще ніби в дорозі,
Колишні солдати Надіються й вірять,
Уже на межі... (Можливо й не всі),
А їм ще здається, Що ще подолають
І бачиться, й сниться, Невтішні прогнози,
Що знову долають І будуть радіти
Важкі рубежі... І Миру,й весні!..
Що ті що при владі,-
Усе ж схаменуться,
І Правду поставлять
Собі за взірець,
Війну що на Сході
Нарешті зупинять,
Й зневагу до люду
Відкинуть вже геть...
Як можна зрівняти,- Що ще подолають,-
Оту мінімалку, Корупцію й бідність,
Що мають трудяги, Порядки відновлять
(Вони ж не раби), Найперше "вгорі"...
Із сотнями тисяч, І житимуть люди
А то і мільйони, По-новому всюди,-
Що мають багаті, В своїм ріднім краї,
Вони ж владарі... На рідній землі...
Не будуть тікати
Вони закордони,
Знайдеться робота
І тут до душі...
І буде країна,
І влада вся дбати,
За кожну людину,
За щастя усіх...
Відновиться Правда, Дай,Боже,дожити,
А то лиш розмови,- Побачить, відчути,
Про пільги й турботи, Що втрати великі,
Такі незначні... Були немарні...
То лиш говорильня,.. Якби були сили,
Вже й віриться мало, Вони б відновили:
Слова і обличчя, І Правду і Волю
Давно вже пусті... На рідній землі...
Ідуть поодинці,
Відходять без черги,
Вони ще солдати,
Хоч вже й на межі...
А ми їхні болі
І сум розумієм,
Готові прийняти,
Ми їх рубежі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791005
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.05.2018
автор: геометрія