[i]Як довго час іде в самотньому вокзалі,
Чекать годину ще, ту довгождану мить,
Коли у шумному плацкартному вагоні,
До тебе їхать буду, мчать і плить.
Крізь нічну темряву й туманну павутину,
І крізь сполохані міські вогні,
Хоча на мене певно ти чекаєш,
В дорозі буду я, пробач за це мені.
Листопад 2001[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791076
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2018
автор: Інна Рубан-Оленіч