* * *
Вже в тихім німотінні
норд і зюйд блаженно
мовкнули,
а крило сходу
вивищувалось в дух –
й ним сходив жар
благоговінь,
отінюючи крила другого схолоду …
й тим схід у трепеті
прощав доріжку – звідки дар
зійшов, по ній тепер богопослушливо
відходив,
по-царськи серцем розіллявши
насолоду…
тіло трояндове ж…
душа з небес – теж благословлена –
сходом ум’якшена краса
м’який сам запах литії,
є в небесах:
краса – у взорі Божім єсть вона;
найбільш – Бог-Взір:
поле благоволінь цілунків тіл
тим, хто у Взорі – в крилах і писав…
мовчки, бо є надія в тім:
о! Богоблагодатна.
04.07.2004
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791104
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.05.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович