3. Розвиток таланту (З трактату "Що дає Христова Церква поету?")
Хто я? Бог
її влаштує
Засипає золотом
з натхнення
Бог — цілує
(Він — цілувальник)
і я — цілую!
голову уклав
я — на смирення!
Дивна річ.
Поет, якщо він не християнин-практик з щонедільним причастям, не може вимучити за все життя одну чи дві поезії від живого почуття до Ісуса Христа.
І з верху серця
іскри далі
й над —
літали
з надміру серця
возвеличені
недбалі
І дивні горлиці
що кочували моря й суші
наготували
нам любов трави й конюшки.
Наготували —
нам любові Сонця
й зі;рок, —
ми, Боже, віримо Тобі!
і в Тебе віруємо!!
Навіть просто на «релігійну тему»...
А як є велике почуття до Ісуса Христа — а його неможливо підробити — воно чутне, і слово чується дивне, слово неждане.
Бо тут полум’янію —
Приходжу за медом.
Ви вдома підвіситесь
із меблями!
й з пледом...
Й на диво
сусідам
літатимете
літатимете
І завжди результат несподівано спонтанний, й серце оживає...
Чесно себе запитайте: що означає оцей прорив —
не одна-дві поезії — а розвій океанський 36 книг?
Парк захитає
кармінно —
дверима —
Вогнь
бо я серцем
незриме
затримав...
Або:
Ти наширо;тивсь щоб і шосе
шерехтіло до мене, —
по мені можна ходити
і дорога і цикламени —
одно в моменти
Христе! Слове!
Ти є шия —
на Тобі висять продуценти!
Бо на Заході мріяли. аби хоч в одній книжці гриміло Ім’я Ісуса Христа, та на ділі зробив оте Христовий служка покірний: а люди зарилися лицями в земний пісок, не встають й води не просять: гримить Ісус Христос??!!
Меди одні...
Золоті вікна
світу любові.
Або:
Мов струмоприймачі
небесній правді!
І струмом б’є!
І — з міріад! трясуться міріади!
Бо при СРСР лише кілька поетів боягузами не були, не вступили до компартії, забороненими були, з багатьма книгами поезії ненадрукованими були.
Праведним хмарам
у праведнім небі біліти
чистії лікті
дитині омити
у світлі
Страшно впасти в руки Бога Живого!! Так, апосол Павло істинно мовив: це єдине, що насправді страшно вчинити.
Щоб змінити в світі все в духові і слові, треба мати природжену велику силу духу. Патріах Філарет казав про це.
Ой ми у літі!
Серцем світленьких нашию
в Божому світлі —
міт
крил
і ліктів
гірляндою —
Богу на шию...
А що найтрудніше? Зректися самого себе, взяти свій
хрест...
В самопожертву Богові принести свою природу...
Величезная місткість сприймає
Де окована златом
діжа є
І де серце що злата
не знає
Настає вмить краса —
золотая
Тру;сить і потрясає!
Від гордості відмовлятися, бо сам Бог цього не забирає...
Бог подає самого Себе, — здогадуєтеся , від чого слід відмовлятись?? Ви – в Церкві ж?
Передаю Небесний покров! —
вимкніте мобпередачі:
і все хліб-кров
хліб-кров
земля ж плаче!
Диявол дав би вам світ весь матеріальний (!), аби ви забули... про все Боже… і про слово, щ0 через мене йде.
Засмійтесь, братіє, знов —
На землі дивне буває.
Нам — земним! — Бог помагає:
Саме і Тіло і Кров!
Відмовлятися від слави людської все життя — це важко, але ради любові Божої — хочеться відмовлятися.
Він здер
цю здобич
із начал!
і як на те —
із піднебесниїх властей!
І Він вказав! —
що Логос
і поет тут роблять...
Із любові Бог подає Себе!!!— і яким стає тоді – це життя... і хоч відмовляйся – від самого життя!..
Клірос зліва — клірос справа,
антифон — і антифон.
З нами тонка лісу справа...
він здіймає на озон...
І скільки таємниць відкриває нам Бог!!! І все ради слова, як океан і гори.
Мох як море!
І парадно
сироїжки в нім горять!
Мов в ляльковому театрі —
мов ввімкнуті, — й майорять!
І все слова Бога ради...
І щож, відмовився поет якийсь від людської слави?? Майбуть, ні (крім автора «Слово о полку Ігоревім»). А це — душевна хвороба, та іще ін’єкції потрібні... Будь щасливий здобутком вічності, Христом.
Бо як ти будеш творчим
щиглик з червою
і небесна олива —
як ти сам і протоки
й проточини —
до-звук чути?
то будь щасливим
Будь щасливим!!
Диявол — нетворчість.
Сточим
сточимо
його
сточим.
Ти — будь творчим!
Та й відкривається в деякий момент, що Бог творить більше, аніж поет.
Ви розумієте, що вся культура в світі — підготовча?
Бути з Христом.
Не бути в хвості.
І, себто,
бути де є...
...Ретроградний Меркурій
пролітає —
не дістає
Світська поезія – загрунтування! І ти, як іконописець, якщо не станеш в Світло — не відкриєш замежне, Поезію Церкви. І справжню церквокультуру, отже.
Ніхто і не знає.
Темінь —
а правди сонце піднімає
щасливих серцем
жить...
Так все ж в Церкві? І можливе — світло в Світлі?
Силу Божу знаєте ви і Писання??
Крила білі-білі
З серця виростають.
Глибокая річка —
Плавно протікає.
В Церкві як? Благодать творить. Благодать на всіх. Від мого незадоволення собою й тручання себе, і очищення, проходження постів, любові сильної до Бога, відмовлян-ня від всього, крім Бога, — а Він відновлює втрачену красу й дає Свою Красу, — і відкривається буття більше за людське. І не проекція — живе древо.
Ким би поет не був
чи був,
амінь —
не в нім вина
а в злеті —
приносити вино
й ремінь —
свята жила поета...
Репнете як фортеця — влине в просвіт Боже: і поета, й натхнення, й підготовку, слово й образи Бог творить більш, ніж поет.
* * *
Дозвольте
вічності дзвеніть
святій живій —
що у мені...
Може на руки —
як маля.
Може то в серці—
ангеля!
Вам ясно? Не ображайтесь, виховував Її, Богоматір, а Вона любляче притерла мій характер. Просто сказано? Поступово переродила з природнього в духовного, любов і перевиховування постійні, Богоматір — мене, а я — Її, я не здавався, бо я цільний, сформований.
Віра
Ліні Костенко, що любить
серцем всіх, присвячується
джерельцями тихо б’є
у середині серця
Бог як є
орлам і дітям і митцям
й — святим
відрада б’є
джерельцем золотим
орлам — це Бог провів до
дзьоба-носа
орел як дивиться — то Сонце
зносить
в малій дитині Бог
от є
і о;рлі і здивовані
вони є — навзаєм!
Єсть Бог
що в Слові — Пелікан є:
поет п’є Кров
коли смиренно зволікає
канти
І віра
що у всіхній суті
над віками є
вона є з нами
у серцях присутніх!
Амінь: краї стираються
у сутіні...
24.11.2016
І здавалось — всі безодні пекла і диявола появлялися і проскакували, й також небесні, але любов Її перемагала! І щедрість прямо як гора низпадала на мене, мене це вбивало! Збирався з силами, а любов Її сильніша. Та це окрема книга.
Я зробив крок,
коли краще не спати —
і міцним серцем пащу
леву зміг порвати!
Так ось, природній поет (що не в Церкві в повноті) виписується в 41-45 років життя.
«Криза вікова» — кажуть, насправді ж — початок кінця природного: задля дальшого переходу. Воно й скучно про це.
Коли прозрінням
без ліні
голубінню
так рівноважно зириш Ти
на води, риби, й на каміння...
А з каміння —
як, Боже Слово,
наробить Тобі
стовпів?
Боже, та — остовпінням!!
В мені влади ніякої нема, відрікся й не потрібно, та Богоматір — така влада, що й жоден керівник світський чи з кліру нічого не пікне про мене (!), аби з ним не трапилось чого.
Можна долати —
дати,
розпущеність,
гріх,
слиз
в городах,
смог в городах —
холодно! не можу я, Боже, й
дихати! —
кажи швидше — так??
Да! да!
Це так, про невипадковість всього, що до Вас, глибоко нещасного, долетіло...
Отже, до когось дійде: мав постійний вже досвід Божественної реальності, в якій я жив, брав участь в житті й промислі Св. Тройці, бо не сам писав. Це ж писалося мною із надформного світу (надмисленного і духовного), не з уяви. Я трактат пишу, бачите, ліпше ж стояти в мов-чанні ума — перед Богом ... Раз так, то чи не осунеться десь правий берег ріки?..
І як ти любиш, любиш —
цю таїну
тебе й прониже на ту мить,
у ту ж хвилину!
О — це б вернутись
до очей — які в дитини...
вони глибинні теплі раді
не під зтином —
світів мочальних
і холодних
й безначальничих.
Що ж? Бог — начальник?
Він Світло —
Він цілується
світлом цілується
в серці цілується
навік цілується —
єсть Бог — дитина!
От не йдуть до церкви в 45 років і не випрошують благодаті — й що далі?
І чи не заглушить тоді кропива ягоди і лісу, і мого серця??.. Селяни з очима ось ніби якими: тривожна кропива в очах...
Кому очей не присиплять
і кому серце оголять
долоні в тих болять —
як від чепіг — і то
настільки випадково
в мені
в Тобі
Боже, в Тобі…
хто чує
біль
почує
слово
Ось вони, 45-річні, бачите: п’яниці, матеріалісти, статево стурбовані, хулять святих — естрадно возносячись і над святими і над праведниками, хулять Бога (в дияволові не можна зупинитись...), отримують премії від керівників держав... виходить – подібні до подібних.
Не читаючи слово, що через вибраного Богом поета з новими відкриттями, можна вважати себе порядним, й, не знаючи того, бути повністю заодно з дияволом, неза-лежно від посади...
Ізографив — ізбороздив??
вискочив я — як в рази!
святе — святим!!
стоять ліси! —
як Твої
живі образи!
Під небом оголюючись! —
щоб хто не сказивсь.
Настільки «знаючі» державні чиновники, що за злочини не хочуть добровільно піти в тюрму, аби відпрацюванням спасти душу...
Чи то світильники
чи наскрізні корені
Бог іншовисокий
я Ним створений
Які серця — така буде Україна. «Така буде нам Україна,
Які у нас будуть серця.» (Тетяна Майданович).
Ясно, що Бог пересіє політиків, – а для чого вони само-вільно і по-нерозумному «позіціонують себе вище поетів»? Диявол і далі обдурює і всі народи, і політиків, і академічних учених, вони справедливо остерігаються суду своєї совісті...
Як стане добре
за грудьми вам
в цементних трубах
в цементних квітах
в аніліновім
цеху
в конституціях
в видатках
мене ще треба оправдати
я слово — ведене
світ споглядати...
А запитайте: хіба грязь і оці остерігання совісті є в тій людині, яку Бог очистить, зцілить і в ній є тому тиша, спокій, любов, мир??
І з верху серця
іскри далі
й над —
літали
з надміру серця
возвеличені
недбалі
І дивні горлиці
що кочували моря й суші
наготували
нам любов трави й конюшки.
Наготували —
нам любові Сонця
й зі;рок, —
ми, Боже, віримо Тобі!
і в Тебе віруємо!!
Бачите — що дає Христова Церква???
Як є благодать, любов — то які страхи? які складнощі? звідки непростота?
А ви — це страхи, складнощі, непростота. Значить, не в Церкві ви, як слід ще не покаялися!
Ви смерті боїтеся?
Слідкуйте далі за кожним словом.
я слово ведене до Джерела
із фокусовок
і ви, які високії,
згляньтеся — на чисте око
Якщо в Вас нема радості від можливого залишення тіла — в якому Ви стані, скажіть чесно?? Боїтесь місця, – до якого Ви потрапите, – куди, отже, Ви потрапите??..
Не гавте жодного слова, бо не вловлюватиме – що відбувається...
Вже самозамкнені —
і от
ви і лояльні
і як індуси бездіяльні
ви й українці самоприсипляльні
прокиньтеся!!
Навіть в яскравій особистості людське відстає від художнього поета, а якщо не каятися й не вимолювати благодать — то що буде?
...з-під опинала і —
до опинала!! —
любов тілесная
що оживала...
і до Небес
і до Небес!! —
Красою утікала...
так — що було
на Сонці га;ло
кохало
мене й дивувало
й передчуттям — у Небо закликало
о, мене зцілювало
занебеснеє начало!
понад загалом
Чому поет пробуксовує, повторюватись починає? загинається на очу всіх?
Бо втрачає внутрішній хід.
І якби тільки одні великі випробування – ви не витримали б, і якби лише велике блаженство – поет не витримає!!
Весь світ стає
як здивування —
далі
і толерантно-бездіяльні —
намотані на колінвалі
мов стали кіньми
і ангельський здивуваннями
рій мій!
Так, ви здогадались! Що Бог милосердний і своєчасно забирає поета, аби не згіршилась душа.
Однаково без слів
За тим, хто дитинний
чи юний
Заходили в море —
дюни
За пальці самі лоскотали
й за п’яти
Всього мов хотіли
обняти…
І з тим, що є слово
і слово те юне
Заходять у море
дюни
Під сонцем ці білії
білі підноси
самітнії дюни
їх но;сить
і свіже аж гостре
повітря
як білії коси
Нічого доброго нема в ранньому передчасному відході Шевченка, і всіх хулителів, содомітів, спрямовуючих себе в матеріалізм!
Серпень губи зализькав...
та дерева вчинили
серпневую греблю:
всі як небо тримають
всі як небо
та міцніш учепились за
землю
І здогадайтесь, чому працює тут багато страшна поезія – щоб відповіли на страшні питання віку...
А як лиш труднощі – то всі втікають...Бо в світі – інфантилізм...
Ось Ліна Костенко, милістю Божою поет, і довголіття — і світло любові, і просвітління душі! Не втікає. А ви смокчете інфікованих соціалістів, збоченців, дияволів-комуністів... Служіння слову — це як меч: або в пекло заженеш свою душу, або очистишся для раю.
( далі буде)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791344
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.05.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович