3. Розвиток таланту, 2 (З трактату "Що дає Христова Церква поету?")
(продовження)
та бульварні ряди —
як бульварні ряди —
ще міцніш учепились
за землю
А на все відповідь в християнинові — любов, благодать.
Якщо проходиш пости, дух оновлюється — слово оновлюється, й нічого дурного в тобі нема, Бог все підготовлює й своєчасно подає...
А несправжнє все ж є, цвіте на людях.
ходять вражені
годять —
глибоко всаджені:
як позбутись
несправжнього?..
І бачиш ти, натякнуто древнім про піднімаюче крило Боже, що тьма одесную тебе пада, й тисячі світлих поча-тківців — ошуйя тебе падає, як всі князі й президенти, не чують слова і не мають його, зверхні, бо ж серцем нерозумні (без благодаті).
Бо всіх подій єсть дух —
цей геній!
Та всіх їдять
залізнії пельмені!
О хто ви?
Чи ви — в авто;-vip?..
Бо то й мене прониже слово
най крізь залізо! і — раптово!
Спостерігайте: що тут відбувається, яка помічна поезія! й чому не розвиваються в світі таланти, а тому таланти – розвинулись в Церкві!..
І множина хоронить таланти зараз по всьому світі, ревуча й отемнена!!..
А любите Богородицю?
Покинутих і забутих — витягує ...
І спасає — фарисеїв, самозадоволених, вони не пізнали себе як слід...
Нехристі світові
Зубрів! зубрів! —
сам Бог:
а може хто бовкне?
Вносяться окремо
заграва лісова
слово
й окремо зуби...
А як воно бахне!
Може хто замовкне!
Арт-
і ракетна підготовка!
Зубрів, зубрів!
А як слово бахне!
як вчепиться?
бріолети і каби — врозтіч!
А біля камінів —
камінь віку
й післямовка...
Серце вирву там —
гаряче! —
ковка!
26.09.2014
Можна палити цигарки? Не благословляє ...
Можна горілку пити?? – Колупайте совість!...
Чи жити неповінчаними?! Не благословляє...
Марія вас спасає, і еклісіологія, і маріологія ...
Поет без законної дружини всихає мов гілка...
Бо не в Волі Божій, чи не так?..
Чи випадково це??
Стемніло небо — чемодан
гурка;вищ!
Із неба вниз — вогонь!
І реп! І тріск! —
І в рваність вниз! — і трісь!
вогонь проллятий!
Прийшла гроза! — достойна імені Твого!
о рве! — і трісь! Як чужій жінці
білі груди взяти...
Оце гроза! достойна імені свого! —
так сила Імені вперед заходить...
І — во;ди!!!...
що я упав від цих стовпи;щ
на задок імені свого!
Ого! —
авто проштовхували світляні колоди...
Я би правду — обридав:
що не дух — то на зад і — вода.
Ну, ти! ну, небо!! світляні дереворити!..
Крізь запах між розбоєм і бідою!.. —
Скульптор провчався Небом — із Тобою,
що треба вийшлу грудь закрити,
затулити...
Ну, так!!
Ну, буде ж скора сірість і стакани!
Але поезії — не стане...
А без поезії — радість й на небесах
прив’яне.
О—о—о! бум води!!!
Ти — спеціально мені глянула! —
і я від аналоя — аж сюди:
а тут — димиться море щастя п’яного.
Ну, це не дивно, так собі скажу,
що Ти як хочеш правиш океанами...
Давай я хоч струну Твою
побережу: не покажу.
Чого я став гаркавить?
А — це:
відбій! просунувсь чемодан гурка;вищ...
07.08.2005
Бо й промисел ще не певність, лиш вже в волі Божій — люди самопожертвувані, Бог же їх і веде, і береже…
Поет, якщо і з природним генієм, — він всиха, як природа; а як є благодать — то вічна ріка.
Є любов Христа, та навіть святі не спасають — бо Спаситель лише один Христос милосерний...
В польоті ростемо
Блаженний! кому в утисках
живеться.
Над ким у скло
стосонний світ
сміється!
То — як на скелях первоцвіт.
Це він сміється —
ареал блаженств!..
«Він розіб’ється!..»
душею —
вільно в’ється...
і злет — й завал...
а розсміється —
й догори й
вниз!
а — то карниз!
Отоді світ й не
розіб’ється
як в його слово —
й сипне бриз!..
А він —
вже знов! — не застарілий!
свят Себастьян! —
він ловить стріли!!
Орел сміється!
21.02.2015
Співспасительниця — Богоматір.
* * *
Який трап?
плечам –
пасати:
то єсть Твоя нічна сторожа
найшлась на мене теж
премудрість Божа
Бог створив й сонце –
Любові дав такі права
щоб я не викинув
більш цільне серце на слова…
або слова скинуть
комусь трапа гірчатого
або Любові мед
нитку напне мовчати…
така
таємна Ти!
19.01.2004
А де всі?
Під намулом земності. В поета душевного, без благодаті тому натхнення — один раз в тиждень.
Вирваний з під землі руками Отця в Небі поет — яке то страшилище: натхнення — є щодня в глибокому серці у внутрішній людині!
* * *
Господь вернув мене
на Гору —
В Господнє серце золоте!
Тепер я горам наговорюю
маловідоме і просте.
Відмеженням
не відмежовуюсь.
В полудень — тінь
без голови.
Небесні корови дожовують
що Бог багатий і з трави! —
Бог просто з серця уловив.
27.05.2012
В день може написати з серця любов’ю Божою багато поезій, іноді з десяток поезій, справжніх! І має тисячі, тисячі таїн життя.
Ось приклад з книги «П’ятки любові над страшним судом»:
* * *
Скеля біла?
Бог з нею, з лоцією...
Бог
згада нині Данта
І не «метелика» —
білого банта! — Бог зав’яже Собі
на шиї мою білу емоцію!!
Так, емоцію.
Мабуть, хтось в землемірах був —
я в земледумах,
бо я виліз із шкіри
вірите — виліз я із інтегралів назад —
до учнівства і сумки
Я продираюсь над скелею!
мене зчисляють лоцією!
Хто закрив мої сайти? якісь товстом’ясії —
їм зовсім не ясно,
Де дзвінкує небесна спадщина!
Поезія — від всього — кращає...
Я вовчище-орлище — і сумніви?!
Богородиця буде кращою знов — аніж думаю...
8.9.2011
Безсмертя
П’ють гори
синь безсмертя
надпивають —
і чисте серце
хто нестримне має
Серце Отця
в своєму сині,
що те знає:
що бачить квіти спраглі нині
жаліє
з ними п’є
відповідає —
безсмертю!
це в безсмертній сині
8.9.2011
* * *
Матері Божій присвячується
Кров твою
чують черви
чи ангели?
чи вони розп’яли?
Чи то мригали — бевкали,
чи зірниці
були?
Чи сковзались по схилах —
обізлились, кляли?
Всі вітри — неслись стрімко?
і похилі були?
Череда зачиналась
навздогад
невпопад?
Дрібка вуст
окликалась —
а зігрівсь листопад?
снігопад?
Кров твоя возвергалась
а лавина
несла все назад?
Співпадали розгули
біло ребра тиснули
а коли знов заснули
один спав
білолиць горілиць...
Опадали затули
свято янголи чули —
співзвуччя польоти і птиць
і моливсь...
8.9.2011
Феодосія
В ній — ворушились в серці
вуста Христа:
люблю її
терплю її — досі та.
Поставте пам’ятник Феодосії,
поставте любові! її устам!
Важкий, тяжкий — у великій дозі я:
розпливається в горах блиск моря
плистку її вставлять в устав
Зелена печаль — матросія
тружденна даль — торосія
Проб’ємось — поставим скелю-статую
над Феодосією:
хай вознесе догори Христа маєстат!!
Як в Ріо: ставте! — й краса!
8.9.2011
* * *
в далекім забутім
селищі
благословеннями
селять щем...
людям
і — літа трояндам...
тріади
сплески душі
плеяди
а біля стін троянди —
передають любов...
І поїзд столичний пішов.
Не знають в які в’їдуть зради...
Вивіска «Живі квіти». Впаддя.
розчавлена одна троянда
тротуару передає любов,
небес любов
8.9.2011
* * *
Чи ви мене чуєте?
І вилізете з підрам’я?
Гора — камінь для храмів,
А для гір — святий храм є.
Хроматизм
на підгір’ях.
Хмар зараяннє.
Аж він вас піднімає! —
... і свята віра.
Серце — храм
що за маєм.
Гора є! гора душу тримає!
Гора душу взяла! –
а тепер відпускає...
Гора храм є.
8.9.2011
Есхіл. Схил
Неповторній Ліні Костенко любов’ю присвячую
Жінка — раковина!
із піщиною — перлиною.
Хай би помолився Христодул
Хай і помолився б Хризостом
Перший — той поет
що засурмив
мов заструмив з піском
Жінка ніби мре.
Схил. Есхіл:
білозуба усмішка дерев!..
Велич!
Цей — як продере — то пробере!..
Схил.
Портики від мрев!
Уселенна без Христа? — помре.
Жінка! —
раковина...
і перлина від піщинки. То з Христом.
і — поет
він засурмив краєм душі їй — із піском.
Білозуба посмішка дерев —
Есхіл прийшов! Хто мре?
8.9.2011
Отакий я «сам собі монастир, сам преподібний...».
Це і не дивно, я учень легкого крилатого святого Миколая, який всіх випереджує!
Норма
Св. Миколаю, другові Норми,
приглядачеві канону
присвячується
Слово з образу Божого
рождене із Неба з таємної
точки
світло пульсуюче і
впізнаване
приймається в серце —
й не зна повідочків...
Ба, в нім все збувається
в нім все забувається
а що Миколай є поетом —
запам’ятається
точно
Норма!
як з кілочка-гвіздочка
17.9.2011
Приносимете з роботи енергетичні «наліпки», ви краще знаєте — які... ну то жах буде! Сім’ї жах буде...
Благодать же знає, умудряє і веде, все наперед підготовлює, для раю, і все на благо ...
Вже в тихім німотінні
норд і зюйд блаженно
мовкнули,
а крило сходу
вивищувалось в дух –
й ним сходив жар
благоговінь,
отінюючи крила другого схолоду –
й тим схід у трепеті
прощав доріжку – звідки дар
зійшов, по ній тепер богопослушливо
відходив,
по-царськи серцем розіллявши
насолоду…
тіло трояндове ж…
душа з небес теж благословена –
сходом ум’якшена краса
м’який сам запах литії,
є в небесах:
краса – у взорі Божім єсть вона;
найбільш – Бог-Взір:
поле благоволінь цілунків тіл
тим, хто у Взорі в крилах писав…
мовчки, бо є надія: Богоблагодатна.
04.07.2004
Прибуток маєте? — та Ви в Євангелії і в любові?? Любов — все природне роздає...
Дайте Її поезії вас спасати.
Богоматір
І як
облобизати
океани?
а голос океану! —
він коханий!..
із серця прозирає атом
й атом
а як
те слову розказати?
і от...
Ти мене чуєш?
я ж в розлуці!!!
а з Океану
світлом
ру;ці...
руці...
руці...
руці...
руці...
30.07.2015
Особистості своєї не розвинули в Церкві, Ви ж не продає-те фабрик і заводів, й сиротам і вдовам фронтовиків не подаєте – мізеру…
Хто Вас міг би покалічити більше, аніж Ви самі себе??
Видовбування таланту
з-під асфальту
«Ти добрий, Давиде?
Як добрий —
паси блискавки!»
Бог вдарив блискавкою! —
бив прямовисно
як той визнаний
я Ним пізнаний
був біля блискавки!
Вийде — то винесуть
з благословіння Неба!!
Громоподібне — теж через тебе!
Кесарю — кесареве!
Богові — Боже.
Що ж! вийде — враз винесуть
з благословіння
Неба!..
Тим, хто знає ієрархію сходження, – що Ви кажете? Є більший тюремник Вам, ніж Ви самі собі??
В Богові Ви певність маєте – чи впевненість в собі? Вірите в самого себе?
І лицедії театральні стараються не приносити енергетично з роботи до дому свого нічого... бо жах забезпечено стався б ...
Ясна любов прокинулась
Хтось в гавані! –
у глибині.
Такий –
і впав би навіть косо –
то ангел Божий розчесав би
йому коси, –
молився б в серці.
А що бігають матроси
недальніх, не в великій воді плавань??
Цей – в Небі в глибині,
у гавані.
«Цей, – скаже Дух, –
вник надто в біль, то полюбіть».
І щоб не глипав
і не ікав з вселюблення
то усадіть у липах
хай п’є любов ясну
він в серце увійшов,
заживо з часу випав…
03.09.2004
Як Ви психічно здорові — де мудрість, хіба Ви ворог собі??..
золоте є Начало
не починати іноді
думати
позбутись земної
біди
і досить —
єсть Начало
за ним сліди!
животворчі сліди
золоті великі метелики
Ви ж прирекли без благодаті усю молодь всього світу — не вияснивши їй натхнення, справжніх чуттів, творчості, ієрахії цінностей, краси почуттів (що виліковує гени!!), оригінального мислення, служіння, нових смислів (гідності і щастя), що мною і іншими Бог зводить докупи — в зціленість... нової церквокультури.
а любов тут ходить
просить
ніби перли їм кидати:
«Не женися на багатій,
бо вижене з хати!»
Доста!
Боже, кажу — доста!
я —
більш не писатиму!!
запах Бога
тут і зараз
доки не переважатиме!!
Замість цього життя і смислу ви дали камінь наукового богослів’я (невихованість плачевна й волаюча! невихо-ваність православ’я світова ... по суті загибель), замість життя ви дали крайнощі, що суто нежиттєздатні: або олживе смирення (сірість! ніби то духовне!), або робочу твар (чистоганом гроші плюс секс згідно Фрейду-маразматику і плюс аналітичне мислення, земне, що не піднімає на крилах — як то вільний синтез в творчості...).
І пам’ятаєш, тебе, чистим
у чистім, мати нарядила
і вивела
і спорядила —
в місті зуроченім та урочистім
тебе залишила??
і пташкою легко ходила
у дружбі найсердечнішій
тут ходила
світла зоре!
моя ти мила!!..
і правда хороша
допоки без грошей
Що означає прорив цей? — випірнем з чавильні молоді без смислу, з пресуючої хвороби-страху: як би встигнути «добра» цього набратися.
вище... вище!
чавіть в серці м’які вишні
бо не замерзає
всесвіт тихий —
всесвіт вільний!!
крила! Божі білі —
з темряви зростають!!
крила тиші —
тож моліться! —
земля з серця виростає
в серце Боже...
Поетові хіба добре буде ще й працювати на літпосаді? — і що буде з словом, і серцем. й домом?
* * *
Опустивсь Дух ногами по вантах –
корабель літа дольного стрімко
і рушив;
піднялись паруси похідні великі, і
і носові піднялись паруси,
щось шваргочуть дерева-матроси
й оп’яніли в собак від розширення
душі
і біжать в кораблі
а матроси опинають і гладять
ледь ясні тканини,
незримої-гладять-краси,
й напинають і плещуться вітром канати
ще не напнуті
А скажіть – чим поводяться ці, що
найнижчі у кораблі
під гукаючими –
ну от – що найнижчії, квіти?!
соромливі і тихі, рожеві, подібні
і на паруси і чимось
м’яким на жінок
І у сонці в зеніт піють щогли
і серцем усім кораблю
не маліти!
Навіть якщо в селіннях і днив
й ночував і ходив одинок.
10.06.2004
(далі буде)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791345
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.05.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович