Стоїть на чатах, в пружній мушлі, —
не африканець, не кацап.
Усіх він має, неімущий,
бо в піхвах криється азарт!
Мов гусінь в лялечці тендітній,
мов черепаха, причаївсь.
Від нього, кажуть, гарні діти,
як часто пити з ним чаї.
У мушлі — спить в анабіозі
(тряси його чи не тряси).
А роздягнеш — тремтить, ялозить
тендітним торсом об труси.
Шукає прихистку нервово:
навспак, боївкою — у схрон.
Вразливий. Злий. Мов правда — голий.
І непривітний, мов Харон.
Біжить в своє одвічне гетто,
ще донедавна — балагур.
Немов далекоглядний гетьман,
хова за пояс булаву.
Макітру втягнуто у плечі.
Від люду сховано бовван.
Діла відкладено «лелечі».
Затихло кинуте: «Овва!»
Якщо ж до бою скличуть сурми,
то знов настромить свій багнет —
на дів посуне, нецензурний.
Ніяк дівоцтво не збагне
у чім єси його принада,
де голка, у якім яйці.
Зрива дівкам його торнадо
дахи, влучає точно в ціль.
То півнем випне вмить свій гребінь,
то втягне глибоко й схова.
Засапана, мов після реґбі,
стримить черлена голова.
Впівока спить, в надійній мушлі.
Нізвідки влізти слабині:
його харизма невмируща
не звикла чути слово «ні»!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791448
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 13.05.2018
автор: Олександр Обрій