Немов жагуче полум'я драконів,
Пекельні леза гострих алебард.
Я знову бачу на побляклім фоні
І відчуваю пісню, але бард
Її ще не співав, а втім циклонів,
Що тягнуть ноти, мов стрімкий фрегат
Достатньо. Серце вже тріщить від О́ні,
Підходить до фіналу їхній акт...
Закінчено! Тепер уже напевне
Симфонія лунає в унісон.
І блиск... Бурлеск? Захоплює душевно
Ця музика сердець... Неначе сон.
Мелодія кохання... Недаремно
Ми довго так ішли крізь рубікон...
© Володимир Верста
Дата написання: 13.05.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791541
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 13.05.2018
автор: Володимир Верста