Я так дивилася в твої зелені очі,
Ти вже давно ховав від мене погляд,
Ти говорив зі мною дні і ночі
Так само швидко, як ішов твій потяг.
Я так хотіла бачити безодню,
Хотіла доторкнутися до рук,
Хотіла, але рівно до сьогодні,
Ще до кінця непережитих мук.
Я просто звикла бути наодинці,
Мені не хочеться уже твоїх очей,
Я довіряю ручці і сторінці,
І наче камінь з втомлених плечей.
Ти не пиши, я напишу без тебе,
Ти заспівай, твій спів ніжніше арф,
І не читай, що я пишу про небо,
І не питай, що є в моїх думках.
Ти так дививсь в мої зелені очі,
Ти не відводив погляду від них,
А я промовила, що я уже не хочу,
І музикант в тобі раптово стих.
Я просто звикла, що завжди одна,
Ти просто втратив, сам того не знавши,
І я ловила погляд твій без дна,
Й так не хотіла рук твоїх, як завше.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791724
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2018
автор: Кліо