Збиралося літо на потяг. Спізнилось.
В дорозі молилось і сукню шукало
Таку, щоби небо саме задивилось.
Спізнилося літо. Саменьке стояло
В високих підборах з валізами. Стало
Перон роздивлятись, знайомих шукати.
Не буде вже потягу нині... Замало
Таких, щоби стали його обнімати.
Для когось здавалось, що горде й спекотне.
Для когось - неначе без вроди самої.
Стояло дівча молоденьке й самотнє.
Так схоже на когось ... Чужіше чужої.
І я так стояла сама на пероні.
Високі підбори й душа пресамотня.
А вітер мені цілував все долоні,
Де була зима стовесняносуботня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791791
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2018
автор: Відочка Вансель