Дай мені знак, коли можна почати жити,
Вибий дурне з голови або змусь це зробити,
Спостерігай за крайнебом до першого звуку,
Стеж за моїми невдачами та розрахунками.
Ти будеш злитись, коли мені схочеться вкотре
Перейти крізь туман застарілих і вимерлих воєн.
Перші бажання ти вже розумієш крізь втому
Ще зранку - забити на все і вернутись додому.
Зранку панує ще ніч, і ти теж міцно дрихнеш,
Прагнеш, щоб люди тобі не порушили тишу,
Та усвідомлюєш: ці непосиди-придурки
Збудять тебе. Витягаєш цигарку і куриш.
Цю вакханалію мовчки завіса накрила,
Когось знов приспала, когось посадила на крила.
З ритму збивають затори, година й мотори,
Старий, що сів поруч зі мною, зачав тараторити -
Так можна з'їхати з глузду, вибитись з темпу.
Тільки шибайголови трансформуються в Рембо.
Світ засипає законами, гнівом, потребами.
Може даси мені знак, керманичу неба?
ix.xi.mmxvii
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792184
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 18.05.2018
автор: Юрій Ліщук