біла стеля, чорна павутина,
рясно стелить маками до сну,
грається, як з лялькою дитина,
вітер виє пісню навісну...
криє чирву серця ока піка,
так сміється, що між скронь вогні,
збила з надкрихкого пантелику,
кільця й дуги в’єш що змій на дні...
ви одні, “ - ти мій ” шепеоче, наче
брязкотять зірки, чи плаче дощ_
все що мав за мить переіначить,
в безвість висмикне з глевких кармічних товщ...
- “не таких обводив вжеж круг пальця,
аби лиш не зовсім з рей зійти” ...
...на стос пазлів вицвілих розпався
той сюжет, де струни смикав ти...
не знайти колишнього і сліду,
інший хтось побілене підпер,
не приборкав заграний кіпріду,
бути в темних приймах відтепер...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792288
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.05.2018
автор: Ки Ба 1