Поема
1
Беруться тінями
Засмажені млинці
Злегка запаяні в жиру
Бо в молоці
На захід сонця…
Знайомі всі сухі архітектури
Всі,
Одні жабо
Від філософій
Й предикати
Люби мене з вінців,
Маріє, страшного,
Бо мені нікуди тікати…
Яка жага!
Яка спромога з риштовань
Яка догори тяга —
Божа Мати!
Піддашшя уселенної, козирок—
Космос—
Діра і
Тайна для очей розкосих.
Люби такого, золотого—
Із молотка гемоглобіну
І підглядаючого із сухого
Та не ніякого
І не притрушеного —
Впасти умом —
То внизу що шукати?
От ці, вінці, запаяні
У молоці…
Впираю гирлом горла во
Архангелів… і знову
Спасительно в святім
Твоїм лиці
Спрягає верх
Храм новомови
Як одна — храм вміщаєш
Новий:
Люби як Ти!
А протилежності
усіх ще штурхатимуть…
Мов вони із змови
О! то — внизу:
Динамо — довгоногі-довгокосі,
Ситі. Оцих би
до септембрія плацу — містичних —
Об шкворінь голосу місити,
Слухати — дихають —
Місити і місити…
О так довготелесі взнали б,
Що у собі найкраще цінували —
Тлусне…
О мій септембрію,
Значезний! То круте діло в облаченнях,
і в вічно нестаючих вчених,
а мені — нікуди тікати.
І тяга — Христ і Божа Мати!
Помічника мав, то б
Сказав би в місті…
Так зарубали… дивуни, он: на узліссі;
Ледве доповз… до жони свеї:
«Тягни мене…
Більш оживаючая Галатеє…»
2
«Як буде їхать Ірод проклятий —
Щоб знав що казать…»
І у любові все — що віра…
Я буду сіяти, чи
Жито — жати…
На шлейфи
Весен, флейта літа —
Ірод…
Плаский, ще й стонаучений…
О, стобулькатий!
Любов…
Любов’ю знатиму
Я
Що казати.
«Чого це —
Що не слово, то Божа Мати!»
А крок ступи…
Дзвін
Слави поле Бог?
…Любовію — волошки, адресати…
У очі гляну — є
Небесно що
Казати!
Здайте назад! — наїхавши,
Губо:
Губо протекторша
Губо
Фельдмаршальська:
Зляк супостата;
Ви —
Ще б не ляпнули… чого.
Волошки мене
Люблять, прокуратори…
Та з світом Бог.
І волошкове знаєм — та й пророчим
Дитині вічній це наїхали
На волошки — те —
Й на очі…
І на волошках пил.
Каменоздатель!
Каменоздатель нас — кропив…
Приставлений я
Зримо — незриме будувати…
На весни
І на август покладати…
Теплі сонця, небесні води,
Гори — що дивного? Це храми…
Що ж, дивного — Ірод лохкий…
Слово ж! Бог вічний з нами,
Що дивного? —
Верхи, верхи, верхи!
І капітелі, і замки, і
Резонатори…
Вінчаєм… хто вверху? Дак —
Божа ж Матір!
3
Серце моє — храм,
Розум його —
Престіл.
Й за світ молитва —
Й храм весь світ!
Проходим і закваскою
І світлом-сіллю, —
Бога й себе розуміть.
Відпускає луска, відпуска…
І хотілось піти за Ним —
І негайно померти…
Відпуска луска. І любов Христа —
Що любов Христа?—
Двері.
Прийняв Христос —
Відпускають.
Вмер би,
Слова не мали б,
Точного слова храму —
Живого…
Світ під кутами, ми —
Камінь на камінь, камінь….
Те і поруч з нами, що
Ми не знаєм,
чи знаєм
камінь
каменю сяючий
з нового храму!
А всі стають вченіш…
Хід міст нечемних!
Перед Огнем Благодатним,
Водою в оновленннях —
Світовая нікчемність.
Баб’яча нікчемність — в шапочках—
Замість геніїв!!
Із моря хвиль до бедуїнів,
Від Кам’янця з Поділля — аж до фіна
Ні дрібки солі,
Ні закваски, всі мовчать.
Нема зовсім любові ось такої, дрижать…
Та й як такій любові — не кричать!
4
Дерева материнством
Рожевіють —
Як люблячих рожевих
Сильно плідно розумів я,
Розумію!
Варто любов’ю святою повіять —
Проти світу
Не втрачай лиш надію.
Лиш надію!
Гриб — печериця! — скинув
Камінь з голови
Своєї, й край з голови моєї…
Ми молодієм!
А роздивляємось — а мастять!
Хто як вміє… А я — в цій мазні —
Бувалий макнутий —
Да я вас розумію!..
Крук випереджує — над маками…
З рубильниками попереду себе —
Зачорніє —
Крук із кручихою…
О, як я розумію!
Любов! Любов
Летючи — молодіє…
А що ви у квартирах? —
І зумієте??
5
Полюбимо! Поки поладимо —
Полюбимо!
Знайомо кажучи — то добре видко
Що із горілки, що і з чуда!
Знято полуду до
Полудня.
Так серцю серце вістку —
І дає…
Так
Відсувай! так
Фарбу трем
Допоки дня ще є
І руку в сердечко берем!
Олюднимось —
І з маселком полюбимось.
І поміж горами—
Вітер, мазило — бре…
Береш? Береш! Бери.
Береш…
6
Берло твоє…
7
Конкретно!
Що ви?
Що ми… поводьтеся коректно!
Тихше, конкретніше.
Який полон? Бог поселив надію.
На свіжість! І я там був, і
Я вас розумію:
Світло є, в серці є надія…
Син-Світло виткав мені плащ —
Півполи тут — я ваш, півполи
там — я ваш…
важкий, майбуть, граничний
плач
світ зважується —
пронесу любов Христа й Марії??
О! як
я вас,
худож-
ники, завжди
сухі, голодні,
розумію…
я недалеко вліз на
небо, —
здоженеш?
Серце Маріє, скинеш бульдонеж,
і не відходить, а проте ж…
тепер хоч на Манеж?
хоч з храму за пелюстки й на Манеж?
спасає це мене —
одна любов спасе мене
так намалюю —
все мине
і все мине,
а Серце моє не мине
це одкрива серця
«Серце одкрилося б!», — благають.
Любов небес безсмертя це
не відступаєм
«Серце і диво» — тут дорозбавляють
а ми не відступаєм!
8
Не відступаєм!
Слово-Любов не відступає.
Серце пала — серце пала!
І дух пала, й душа палає!
Не відступала Божа Матір,
то ми й не відступаєм!
Все більш пала, душа палає…
Вкидають стогін, рак і біль —
нехай згорають,
не відступа любов,
хід серцю! і не відступаєм…
Пала любов,
пала любов! —
земне, що хоче молитов, —
земне й боїться молитов,
і все те знає:
Христос у нас пала-палає!
а хто на серці
любим-пам’ятаєм
душа лиш світлу усміхається!
моя душа —
пропалена Огнем,
в Огень небес здіймається!
9
Вся повнота у щастя підіймається — хвала!
В Ім’я Отця і Сина і Святого Духа:
Слава Отцю і Сину і Святому Духу,
Слава Отцю і Сину і святому Духу!
Слава отцю і Сину і Святому Духу!!
Амінь.
* Нове слово, мова - бо
нова любов...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792459
Рубрика: Поема
дата надходження 20.05.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович