Черпаю пригоршнями тишу.
Піднесення несу в долонях.
Та душу в спокою не лишу,
Хоч срібло вже давно на скронях.
І тисячі рубців на серці.
Жену невдачу і біду.
Від смерті у нерівнім герці
Лишилось на душі тату.
Його не випалить, не стерти
Воно глибоко десь в людині.
І на одній струні концерти
Життя гра соло Поганіні.
І ноти-дні й хвилини-звуки,
Думки, як струни-нерви рвуться.
Важкі роки і дні розлуки
В віршах жагучих відізвуться.
А десь далеко серед ночі
В безсонні потяг швидкий був.
В вікні зітхнули милі очі,
Інтуїтивно це відчув...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792493
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.05.2018
автор: Ukraine55