Не вмію вити я по-вовчи,
ну хай там що, ну хоть кричи.
Най гори золота пророчать
і найпухкіші калачі.
Не вмію ворога простити,
коли душа вогнем горить.
Брехнею рота як мастити –
смолу гарячу краще пить.
Не вмію вити я по-вовчи,
хоча до лісу звик ходить.
Вже як собі ті звірі хочуть,
та в мирі й дружбі нам не жить.
Таким завжди я був, хоч трісни,
таким уже й скінчу свій вік.
Хай краще ногу чобіт тисне,
ніж руку підлий чоловік.
22.05.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792731
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.05.2018
автор: Олександр Мачула