Я ступила на поріг Захотілось підійти
сьогодні раненько, до нього близенько,
і здалося небозвід, доторкнутись з висоти
зовсім недалеко... руками легенько...
Синьоокий небокрай
з диво-промінцями...
Хоч мовчи, а хоч співай,
чи моргай очами...
Любо-тихо все навкруг, Від краси тії мені,
й вітерець не віє. аж дух захопило...
А на сході небокруг Пташеня десь вдалині,
уже червоніє... в траві лопотіло...
Може сталася біда,
чи маму шукало?..
Й ненароком із гнізда,
пташенятко впало...
Босоніж я підійшла Віднайшла... В руки взяла
до куща калини, пташеня те миле...
мені здалось пташеня І до в"яза підійшла,
уже заніміло... там гніздо видніло...
Поморочилася я,
аж чоло змокріло.
До гнізда все ж пташеня
покласти зуміла...
Тепер буду я щодня Не хотілося мені
підходить до в"яза, повертатись в хату...
чи на місці пташеня, Все світило й вдалині,
чи воно не впало?.. хотілось співати...
Та до хати все ж пішла,
наповнена дива,
ранок цей і пташеня,
додало ще й сили...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792876
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 23.05.2018
автор: геометрія