А я в траву присяду при дорозі.
Шукати в світі правду – то пусте!
Та стане правда в мене на порозі,
Коли півоній квітка відцвіте.
Любить людей – втрачати марно сили,
І до добра все це не приведе...
Та знову світ стає чарівно милий,
Коли півоній квітка зацвіте.
Звільнити світ від заздрості та злості,
Хай щастя й радість в ньому лиш росте!
Зірки сміються з мене з високості -
Коли півоній квітка відцвіте.
Навчусь колись я розбиратись в людях?
Таке от запитання є просте.
Що не було колись – й тепер не буде...
То лиш півоній квітка відцвіте.
І відцвітає в травні мила квітка,
Та думать змушує і радує, проте
У світі просто все, й як думать, видко
Коли півоній квітка відцвіте.
Бере за душу знов чарівна квітка,
З біди насіння сміх не проросте.
Усе мине. Скінчиться й травень швидко,
Коли півоній квітка відцвіте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792879
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.05.2018
автор: Олена Бокійчук