Не була на горищі сто років.
І за віком й за станом душі
Оминаю усі замороки
Та не хочу в собі ворушить…
Що не річ – то минулого спомин.
Все, що там, то – старенький архів.
Патефон заховався за комин,
На усьому там – шар порохів.
Вже б пора все те – в пащу багаттю,
Стільки книг – не найкращих часів.
А як личило мамі те плаття,
З потойбіччя он – купка листів.
Там ось – діжа старенька для тіста,
Там ще стільки безцінних дрібниць,
Бачу ноти великого Ліста,
На горищі – мільйон таємниць.
Я не можу... Музей мого серця,
Залишаю. Нехай так, як є.
Ти, хатинко, пробач і не сердься,
Що павук тут вуалі снує.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793112
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.05.2018
автор: Шостацька Людмила