Мене цей світ схопив в свої обійми.
Ні вирватись від них, не утекти,
Немов сигнали, що ідуть з мобільних,
Так мої мрії рвуться до мети.
Мене цей світ стискає все сильніше,
Відчуваю пульс його життя,
Хто святий, а хто до біса грішний,
Не відгадати, просто, навмання…
І часто помиляюсь, непомітно,
Бо ж хитрий світ шле загадки свої.
Над підлістю буяють ніжні квіти,
І правда десь сховалась у багні.
І сонечко кидає хтось мов м’ячик,
Топче свій ряст такий квапливий час.
І поділку на проміжках позначив,
Старенький місяць, що в темряві погас.
Мене цей світ схопив в свої обійми,
Й шепоче: «Що нікому не віддам»!
А я сміюсь, що час колись та прийде!
І ти мій рідний, все ж відпустиш, сам!
А поки що я сонцю посміхаюсь!
Дивлюсь на небо, на хмарин політ.
І з пристрастю шалено обіймаю,
Який б не був ти, люблю я тебе - Світ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793294
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.05.2018
автор: Шкурак Тетяна