я зайду в твою осінь агатовим бабиним літом
поки ліс твій іще не спустошився і не пожовк
ти зустрінеш мене листопадом неписаних літер
огорнешся у сяєво тепле ніжніше за шовк
дочекайся прошу наші долі нещадні маруди
навісне́ хмаровиння заломить в заграві ману
ти поринеш у неї торкаючи сонячні груди
бурштином розіллєшся насподі в п’янкому лану
я пройду твою стежку не буде пото́му і сліду
від солоних дощів і заблудлих чужих підошов
упокорено ляжу відтінком в чуттєву палітру
та промінням зцілую звабливо прострочений шов
най мінятиме маятник вкотре свою амплітуду
най заврунить зима всі ліси в аскетичну чалму
я намріюсь тобі втім ніколи твоєю не буду
я з тобою не збудусь напевне ти знаєш чому
© Марґо Ґейко
23.05.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793426
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2018
автор: Марґо Ґейко