Далі, Господи, стогне земля -
В ній гармати, гармати, гармати
І кінця ж бо тому нема,
Гинуть кращі сини - солдати.
Чорна хустка, вінок із терня,
Міцно вп'ялися в Україну,
Гине квіт, засихають зерна,
В жилах кров закипа... в руїнах.
Там, у вічності крик птахів,
Мов вовчиця, освічена хата
І не видно смертям берегів,
Де за нічку посивіла мати.
Де невістка, неначе тінь
І дитина пита, а що з татом?
І у серці болить, мов грім -
Рідний брат вже прощає брата.
Тисячі опустілих снів,
Тисячі незасвічених вікон,
Знов впинається в душу гнів -
Смерть торкнула русявий локон.
Побілила палкі вуста,
Затягнули тумани сіті,
Плаче небо, а в нім гроза,
Стало менше, на брата, в світі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793552
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.05.2018
автор: Леся Утриско