Спорудили б пам’ятник надії,
Що так часто кликала до дії.
Хоч вона в руках почасти лиходіїв,
Та думки про неї душі гріють.
Була колись віра і в майбутнє--
У часи прекрасні, незабутні…
Жаль, згасає віра, вона ледь яріє,
Боїмось, що й зовсім спопеліє.
А яка потрібна нам офіра,
Щоб не умирала ще й надія?
Разом з нею досягли б мети
І себе зуміли б віднайти,
Пораділи б політекозмінам,
Впасти дали б зависоким цінам,
Не просили б грошей в МВФу--
Дочекались, зрештою,тріумфу…
Дай нам, Боже, хоч якусь надію,
Що колись за себе порадієм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793554
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.05.2018
автор: Valentyna_S