П’ять років ми пливли по течії
Хотіли щастя, хоч мало лиш хотіти,
Були ми разом хоч і не чиї,
А час іде, і треба далі жити…
Тобі й мені час віднайти мету
І йти до неї, не звертать з дороги,
Не легко це після тих довгих літ,
Коли в нас спільними були пороги.
Серйознішими треба стать,
Не розсівать увагу всьому
Якщо господар ти свого життя,
Твоє буде твоїм, тобі одному.
Минає час і ми вже не малі
Що можна усі прикрощі пробачить,
Щастя своє ми творимо самі,
І треба друга поряд себе бачить.
Життя одне і дублів в нім нема
Щоб все скінчить й спочатку все почати ,
Не варто все «пускать на самотік»
А в долі щастя треба вимагати.
Всі люди різні: «мінуси» й «плюси»
Таких нас всіх Господь зробить зумів
Та треба знайти на усе життя того,
Хто б тебе завжди розумів.
На кого покластися можна весь час,
Підтримку знайти на словах і на ділі.
Для кого милішого в світі нема
Окрім, що в душі моїй й тілі.
Я знаю всі недоліки в собі,
Й хороше все що маю
Я маю мету, до неї іду
Хоча не знайшла – та шукаю.
І ти так роби, бо роки пройдуть,
Й не хочуть нічого лишити,
Лиш спогади тільки, про те що зробив,
І що ти не встиг зробити.
Змінити тебе мені не вдалось
Хоча, ти повір, намагалась,
Лишивсь ти таким як п’ять років тому,
І тільки надія зосталась.
Хотілось, щоб помислив ти над тим,
Який в душі я залишила слід,
Люблю тебе таким, який ти є
Бо друзів змінювать не слід.
2005р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793820
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2018
автор: Інна Рубан-Оленіч