Ти тягнеш волю іі до дна,
стараєшся світ перевернути.
Зламати силу, зламати дух,
під себе долю іі зігнути.
Від цього ти страдаєш сам,
фантазіям своім даєш волю.
І те, що ти не здатен сам,
тому і стримуєш іі, до болю.
Тримаєш сильно у руках,
не від любові - а від скуки.
"Володарем" ти хочеш бути,
і черство "ламаєш руки".
У клітку пташку посадив,
і ій наказуєш співати,
Але знай, що прийде час,
і випурхне вона із хати.
Ти кажеш, що іі ти любиш,
і так ти хочеш захистити.
Так може тільки самолюб,
що не бажає інших полюбити.
Співати тільки в небесах
назначено пташині Богом.
А зірки можна прихилити,
для неі стати синім небом.
Бажання б було, але ніяк,
таким це важко зрозуміти.
Бо, як би силою ти не тримав -
серцю пташини тебе не полюбити.
Руслана Ліщинська-Солецька
30 травня 2018
ruslana679@gmail.com
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793824
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2018
автор: Руслана Ліщинська-Солецька