Там, де житами хвилечки гуляють
І небо пада в обійми Дніпра,
Ту землю Україна називають –
Всевишній у кулак її зібрав.
В минувшину вже попливло немало
Й води з Дніпра немало утекло,
Вона ж жила – раділа й сумувала,
Бо на путі немало й бід було.
Стогнала й під татарським ігом довго,
Топтали коні Польщі і Литви,
Коли ж Росія вплинула на долю,
Вдягла вінок на себе удови.
І стали її діточки нещасні,
Й саму її штовхали без кінця.
Здавалося, дух воленьки погасне.
Й сльоза не раз була їй до лиця.
Та вистояла, хай і на руїнах,
Вона збудує хату для дітей,
І Русь далека – зараз Україна –
Ще місце гідне в світі віднайде!
Хоча москаль терза її зі сходу,
Мадяри манять, Польща жде в раби,
Та станемо єдиним ми народом
І заживем у мирі без журби!
28.05.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793924
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 31.05.2018
автор: Ганна Верес