Слов’янська врода. Просто жінка.
На серці жаль, усмішка на устах.
Підбори утомили ніжки…
Як рівно, однак, тримає стан…
Сховала під чадрою душу,
А болі стримує ланцюг.
І скаже всоте собі: «Мушу
Я пережити зради глум…
Вже близько. Он моя фортеця.
Чуттям дам волю, лиш вони і я,
Бо плаче жінка, хоч вірлиця,
Як від душі зосталося рам’́я».
Похлипує в кімнаті тиша,
Мелодрамами блимає екран.
Там також хтось когось зали́шив
І стерзаний хтось тепер до ран.
Запросить му́ка на гостину,
По обідок доллє їй Джо Дассен.
Заслон по шию з палантину…
«Я сильна»,-- збунтується рефрен.
«Я сильна… Перша в сквері зустріч,
Знайомство, прогулянка над ставом…
Я сильна…» Ду́мки хльост опівніч--
І на серце впало важко сплавом.
Бо сильна ж, сильна й мусить жити.
Угасни спомин, наче ночі тінь...
Нудьгу не в змозі зупинити,
Як за вікном зі́рки мерехтінь.
…Назавтра, гарна і щаслива,
Повз про́йде ходою королеви.
Вона чекатиме на диво.
Його кли́кне ніжним зойком меви.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794136
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.06.2018
автор: Valentyna_S