Останній погляд твій на хату і садок,
На вулицю, що рідною вже стала…
Для тебе встиг за ніч розквітнути бузок…
Та цього дня я зовсім не чекала.
Страхалася, що востаннє схоче сонце
Завчасно постукати в твоє вікно.
О, як же кривавить материнське серце
На нестерпної розлуки полотно.
Під ноги сиплеться черемохи сніжок,
На мить оманою спинити хоче.
Уздовж стежини розтягнувся моріжок,
Прощається з тобою неохоче.
Притихло й зніяковіло рідне місто,
Ранковим сонцем торкається плеча.
Чом усім на цій землі буває тісно?
Чом місця для нас всіх не вистача?
І я тепер одна, лишилася сама.
Лиш дощ мені щось мимрить сумовито,
А нашим краєм йде весна, цвіте весна
І радість сіє мовби нарочито.
26.04.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794158
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.06.2018
автор: Valentyna_S