Старезний дуб, обпершись в спину кручі,
Відвів біду не раз, як мислив, неминучу:
На своїх кремезних, дужих плечах
Він всенький обрій удержав, до речі.
За літ багато, що прожив немарно,
Було не раз і холодно, і скварно:
Під мереживом його розкішних крон
Старий кобзар знаходив добрий схрон,
Закоханий козак чекав на свою милу,
Й дівоча пісня тут підшукувала крила.
Давно вже виріс дуб, набрався зросту й сил,
Спинив грудьми немало вражих стріл.
А тепер на схилі довгих років,
Останні у кулак зібравши соки,
Діду дубу піднатужитися треба:
Підперти вись, щоб не упало небо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794289
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 03.06.2018
автор: Valentyna_S