Люблю!.. Люблю!.. Яке дзеркальне слово...
Фатальне... Унікальне... Ні! Мовчу.
Замовкну назавжди... І не промовлю
Його ніколи!.. Голосно кричу
Тобі це слово постаттю німою!..
Дзеркал кривих уже і не злічу
І образів, образ... І знов розмови,
Подібні на згасаючу свічу,
Що догоряє в мареві субстанцій,
Ілюзій, лабіринтів самоти,
Нікому непотрібних ілюстрацій,
Написаних на стінах без мети...
І що тут залишилося в нас зараз?..
Одне це слово неосяжне – silence!
© Володимир Верста
Дата написання: 05.06.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794523
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 05.06.2018
автор: Володимир Верста