Забирай ножі свої з мого серця.
І не пробуй мені їх іще раз втюхати.
Вийму диск із мозку , де твої скерцо,
Те. що будить сум, я не хочу слухати.
До моєї хати Господь постукає,
Бородою сивою обітре рани,
Замастить зеленкою ще й подмухає
Так, як це робила в дитинстві мама.
Забирай сліди своєї присутності
З мого літа, що напів пожовтіло.
Не бажаю більше твоєї сутності
Відчувать в клітинах душі і тіла.
Я ступаю в день, де години – ліками,
Де слова ростуть з пелюсток левкою,
Де потоки сонця несуться ріками,
Де пливуть човни мого супокою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794524
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)