Зустрінь мене в ліктях цього вокзалу
Приклеюй на шию стигми запечені
І говори, чого не сказала
Між сотень і тисяч відправлених речень
Плутай між пальцями наше минуле
Поки ми вийдемо з цього тунелю
Я усвідомлюю - ти не забула
Жодного з наших старих переселень
Не перестрибуй з одного на інше
Будь послідовна, дихай як треба
Я тут побуду годину, не більше
Під дахом і стелею, ніби під небом
Фоткай мене для своїх інстаграмів
Пости мене в свої соцмережі
Я не скажу про власність і право
Мої слова мені не належать
Ти так любила бути причетною
І особливо - на моїх читаннях
Не намагаючись здатися чесною
Але стараючись стати останньою
Я переситився, я все продумав
За дев'ять годин на нижній плацкарті
Ти була болем, ниючим зубом
Я не планую цього повертати
Тому приїзди, і я говоритиму
Про всі присвяти вигинам інших
Не пробачай, бо я не проситиму
Ти заслуговуєш щастя. Не більше
Час мимо нас впевненим кроком
Від мене до тебе - відстань космічна
Я ще приїду туди ненароком
Але ніколи вже не навічно
Бігають руки, бігають пальці
Шкіра, як клавіші, творить мелодію
Я викладаю правду на шальці
Ти мене чуєш, тому я повторюю
Спечена вулиця створює марева
Пахне озоном і трохи дощем
Ти мені сотні листів не відправила
І я переконаний - будуть іще
Небо, розтріскавшись, тоне в воді
Тут попрощаюсь, нічого нового
Я залишаюсь вірним собі
І не стаю частиною твого
Залиш мене в ліктях цього вокзалу
Я тобі стільки всього присвятив
Більше, ніж ти мені не відіслала
Більше, ніж я колись говорив
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794557
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 06.06.2018
автор: Ірина Гнатюк