Ти мене загубила у собі.
Ти мене заховала в світлину
Дарувала забутій особі
Мов би одяг прибитий пилом.
Ти забула мене як звати.
Пам’ятаєш адресу словом
Починаєш знов забувати
Мої риси здаються комом.
Зітри, зітри
Мої сліди
Зі світлині
Забудь, забудь
Я згасаю
В вечірні години.
Я, як місяць на темнім небі
То цілий, а то половина
Заблукаю по синій тверді
Та зникаю з якогось дива.
На світлині слідів не видно
Тільки зорі, або сузір’я.
Забуваю тебе, як лихо
Тільки лихо в мене на подвір’ї
Зітри, зітри
Мої сліди
Зі світлині
Забудь, забудь
Я згасаю
В вечірні години.
Я, не Місяць і я не Сонце
Я забутий, я був на світлині.
Та мій пил на склі на віконці
Припадає собі по годині.
Та світлина жовтіє на пам’ять
Вигоряє обличчя й руки.
Не живе, та ще ж і не камінь
Я згасаю від твої розпуки.
Зітри, зітри
Мої сліди
Зі світлині
Забудь, забудь
Я згасаю
В вечірні години.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794598
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2018
автор: Dema