Віддріботіло ніжками дитинство.
Відтріпотіло бантиком між кіс...
Пух тополиний влігся поміж листя
Межи весни і літечка коліс
Десь синоока донечка взялася
В сповитку літечка, у другий його день...
Хурделиця з акації знялася
І цвіт конвалії видзвонював пісень
Гуляла звабливо каштанова пороша
І день, як перла, на долоні вигравав
Кричало світові дівча моє хороше
І літній вітер люлечку гойдав
Лягає спати літня, тепла днина.
Колише доня первістка свого
Знов голосить дитинство її сина
І усміхається в відчинене вікно
Яка незрима, дивно-добра сила
Несе любов у далечі доріг,
Коли годує мама доньку-сина
І молить в Бога найсильніший оберіг
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794650
Рубрика: Присвячення
дата надходження 06.06.2018
автор: Надія Карплюк-Залєсова