Рубаю словом, як мечем.
Калічу розум, серце й душу.
Себе вбиваю, нищу вщент.
Чому не знаю. Але мушу.
Я посилаю вдалечінь
Помпезну і пихату пику,
Яка боіться власну тінь,
Коли ціна надто велика.
Коли важливі і діла, і наслідки, і результати.
І "щоб здавалося слова", що зараз важать так багато....
Рубаю словом...
та себе
не втративши, веду в погибель.
Бо зрадник пику поверне
Й не скаже навіть просте " Вибач!'.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794977
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.06.2018
автор: ABIV