Був Емпедокл рибиною. Антонич був хрущем
я був лише собою – ким мені бути іще?
я бачив півсотні весен, вивчив мову дощу
якщо забуду хоч слово – то собі не прощу
я вчив аромати квітів, запах скошених трав
я півстоліття цю колекцію весен збирав
чи бути мені хрущем, рибою з гострим плавцем –
мені це як позабути, як залишити це?
я спрагу не втамував, хоч вкотре і пив до дна
до всіх моїх попередніх – глянь – ось іще одна
немов ясних коралів упав ще один разок
моя королівно-крале, спробуймо ще разок
відхід завжди менш помітний, бачиш – літо гряде
я піднімаю свій келих за твій останній день
і скільки б ще не далося, все одно попрошу –
дозволь це намисто весен в пам’яті я збережу
останній весняний вечір, нетлі і каганці…
здається метеликом згорів Емпедокл в кінці
31.05.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795034
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2018
автор: Сергій П*ятаченко